Три сценарії міграції, тиск виїзду й опір держав у 19 зонах, 12 головних напрямків, найгостріші й найкомфортніші зони.
Жорсткі кордони в США, ЄС і Британії, масові депортації, роботизація заміщує частину трудових мігрантів, великі конфлікти вщухають.
Міжнародних мігрантів у світіВимушено переміщених: 90–100 млн у 2030-х
Опір: Дуже високий опір у багатих країнах. Міграція не зникає, а йде небезпечнішими маршрутами: МОМ попереджає, що обмеження штовхають людей у руки контрабандистів.
Контроль посилюється, але старіння змушує відкривати легальні канали для працівників; конфлікти й клімат підтримують стабільний потік біженців.
Міжнародних мігрантів у світіВимушено переміщених: 110–130 млн у 2030-х
Опір: Вибіркова відкритість: потрібних працівників приймають, нерегулярних мігрантів швидко повертають. Опір стабілізується на високому рівні.
Нові великі війни (Іран, Тайвань), обвал держав Сахелю, смертельна спека в Південній Азії й на Близькому Сході, а старіючі країни масово відкривають ринки праці.
Міжнародних мігрантів у світіВимушено переміщених: 150–200 млн у 2030-х
Опір: Різке зростання опору: закриття кордонів, «фортеця Європа», кризи прийому в бідних сусідніх країнах, сильніші праві уряди.
Два рейтинги з протилежних кінців: де людям найважче й найнебезпечніше, і куди найпростіше переїхати легально й прижитися.
Найбільша криза переміщення у світі: близько 9 млн внутрішньо переміщених і понад 4,5 млн біженців із Судану, голод, війни й військові хунти в Сахелі. Частина людей іде через Лівію до Європи.
Напрямки: Чад, Єгипет, Південний Судан, Лівія → Італія
Війна між армією й Силами швидкого реагування (RSF), що триває з квітня 2023 року, зруйнувала Хартум, Дарфур і Кордофан. Близько 9 млн людей переміщені всередині країни, понад 4,5 млн — за кордоном, переважно в Чаді, Єгипті й Південному Судані. Голод підтверджено в кількох районах, зокрема в таборі Замзам у Північному Дарфурі (IPC, 2024). Поруч — Малі, Буркіна-Фасо й Нігер, де військові хунти воюють з джихадистами, а мільйони людей покинули домівки.
Найвищий бал, бо тут поєднуються всі три складники гостроти: рекордний масштаб переміщення, пряма загроза життю (бойові дії, етнічні вбивства в Дарфурі, голод і холера) і безвихідь — сусідні країни самі бідні, а гуманітарну допомогу скорочують.
1–5 років: покращення малоймовірне — навіть за перемир’я повернення гальмуватимуть зруйнована інфраструктура й міни. Частина людей рухатиметься далі на північ — через Лівію до Італії та Криту. 6–15 років: вирішальними стануть посухи й опустелювання Сахелю.
Чад, Єгипет, Південний Судан, Лівія → Італія
Іран і Пакистан масово виганяють афганців — лише за першу половину 2025 року повернулися понад 1,2 млн людей (УВКБ ООН) — у країну без роботи й з обмеженими правами жінок. Іран після війни 2026 року — потенційне джерело нових біженців.
Напрямки: Афганістан ← Іран, Пакистан; Іран → Туреччина → ЄС
З 2023 року Пакистан виконує план висилання «нелегальних іноземців», а Іран проводить масові депортації, що різко посилилися після ізраїльських і американських ударів 2025–2026 років. Лише за першу половину 2025 року до Афганістану повернулися понад 1,2 млн людей (УВКБ ООН). Вони потрапляють у країну, де таліби заборонили дівчатам навчатися після шостого класу, а жінкам — більшість роботи, і де економіка тримається на гуманітарній допомозі, яку донори скорочують.
Високий бал через масштаб примусових повернень і безвихідь: людям, яких виганяють, часто нікуди повертатися — багато хто народився в Ірані чи Пакистані, — а легальних шляхів далі майже немає. Іран сам може стати джерелом нової хвилі біженців.
1–5 років: тиск на афганців в Ірані й Пакистані триватиме, частина людей знову спробує виїхати — через Іран до Туреччини й ЄС. 6–15 років: усе залежатиме від того, чи повернуться в Афганістан інвестиції; посухи на півночі країни підсилюватимуть виїзд.
Афганістан ← Іран, Пакистан; Іран → Туреччина → ЄС
Сирійці повертаються після падіння Асада в зруйновану країну; гуманітарна катастрофа в Газі; Ліван на межі. Повернення можуть стати масовими, якщо запрацює відбудова.
Напрямки: Туреччина, Ліван, Йорданія ↔ Сирія; Сирія → ЄС
Після падіння режиму Асада в грудні 2024 року, за даними УВКБ ООН, понад мільйон сирійських біженців повернулися з-за кордону — найбільше з Туреччини, Лівану й Йорданії. Але значна частина житла й інфраструктури зруйнована, бракує електрики й роботи, а насильство проти алавітів і друзів у 2025 році налякало меншини. Майже все населення Гази пережило переміщення, часто кількаразове; Ліван після війни 2024 року між Ізраїлем і «Хезболлою» — у глибокій економічній кризі.
Бал високий через гуманітарну катастрофу в Газі й крихкість Сирії та Лівану. Але тренд позитивний: повернення сирійців — перша за багато років велика хвиля, що рухається додому, а не з дому.
1–5 років: повернення триватимуть, якщо далі зніматимуть санкції й піде відбудова; новий спалах насильства може розвернути потік. 6–15 років: вирішить, чи вдасться відбудувати Сирію й закріпити перемир’я в Газі та Лівані; нестача води залишиться фоновим тиском.
Туреччина, Ліван, Йорданія ↔ Сирія; Сирія → ЄС
Рекордні для країни 9,7 млн нових переміщень через конфлікт у 2025 році (IDMC). Боротьба за мінерали підживлює війну.
Напрямки: Уганда, Руанда, Бурунді, Танзанія
На початку 2025 року угруповання M23, яке, за даними експертів ООН, підтримує Руанда, захопило Гому й Букаву — найбільші міста сходу ДР Конго. За рік конфлікт спричинив рекордні для країни 9,7 млн нових переміщень (IDMC). Угода між ДР Конго й Руандою, підписана у Вашингтоні в червні 2025 року, поки не зупинила боїв.
Бал тримає поєднання масштабу (мільйони внутрішньо переміщених), насильства над цивільними й хвороб у таборах. Війну підживлює боротьба за кобальт, колтан і золото, тож у неї є гроші й зовнішні гравці.
1–5 років: без реального виконання мирних угод переміщення залишаться на рекордному рівні, а Уганда, Бурунді й Танзанія прийматимуть нових біженців. 6–15 років: попит на мінерали для батарей може як фінансувати мир, так і продовжувати війну.
Уганда, Руанда, Бурунді, Танзанія
Найактивніший маршрут до ЄС через Лівію (Frontex, 2025); щороку тисячі людей гинуть у морі, а ЄС фінансує стримування режимами Північної Африки.
Напрямки: Лівія, Туніс → Італія, Мальта; схід Лівії → Крит
Центральне Середземномор’я — найсмертоносніший морський маршрут світу: з 2014 року тут загинули або зникли безвісти понад 20 тис. людей (МОМ, проєкт Missing Migrants). Найбільше човнів відпливає з Лівії; у 2025 році різко зросли прибуття зі сходу Лівії на Крит, і Греція тимчасово призупинила прийом заяв на притулок від тих, хто прибув морем з Північної Африки. ЄС фінансує берегову охорону Лівії й Тунісу, яка перехоплює човни.
Бал високий через загрозу життю в морі й у таборах Лівії, де мігрантів утримують у жорстоких умовах. Тренд — погіршення: Європа посилює стримування, а причини виїзду в Африці не зникають.
1–5 років: Пакт ЄС про міграцію й притулок пришвидшить процедури на кордоні й повернення, але не зупинить спроб. 6–15 років: зростання населення Африки й кліматичні шоки збільшуватимуть тиск, а маршрути зміщуватимуться між Лівією, Тунісом, Алжиром і Критом.
Лівія, Туніс → Італія, Мальта; схід Лівії → Крит
4,38 млн українців під тимчасовим захистом у ЄС і 3,7 млн внутрішньо переміщених. Без масового повернення людей демографічні втрати можуть стати незворотними.
Напрямки: Україна → Польща, Німеччина, Чехія та інші країни ЄС
Україна втратила мільйони людей: 4,38 млн перебувають під тимчасовим захистом у ЄС (січень 2026, Євростат), найбільше — у Німеччині, Польщі й Чехії, ще 3,7 млн переміщені всередині країни (IDMC). Багато сімей розділені: чоловіки призовного віку не можуть виїхати, а діти вчаться за кордоном. Удари по енергетиці й прифронтових містах змушують людей переїжджати знову.
Бал нижчий, ніж в африканських кризах, бо біженці мають захист і легальний статус у ЄС, а держава працює. Тренд позитивний: частина людей повертається, а ЄС готує перехід від тимчасового захисту до інших статусів. Проте що довше триває війна, то менше шансів, що люди повернуться.
1–5 років: від умов завершення війни залежатиме, чи повернеться хоча б третина тих, хто виїхав; ЄС переводитиме українців на трудові та інші дозволи. 6–15 років: Україні доведеться не лише повертати своїх, а й залучати трудових мігрантів для відбудови.
Україна → Польща, Німеччина, Чехія та інші країни ЄС
Понад мільйон рохінджа в таборах Бангладеш, громадянська війна в М’янмі, затоплення дельти Гангу. У довгій перспективі — один з найбільших центрів кліматичної міграції.
Напрямки: М’янма → Бангладеш; Бангладеш → Індія, Затока, ЄС
У таборах Кокс-Базару в Бангладеш живе понад мільйон рохінджа, а з 2024 року через бої в штаті Ракхайн прибули ще понад 100 тис. Громадянська війна в М’янмі триває від перевороту 2021 року; у 2024 році військові оголосили призов, і молодь тікає до Таїланду. Дельта Гангу й Брахмапутри — одна з найнаселеніших і найвразливіших до затоплення зон світу.
Бал високий, бо рохінджа фактично нікуди йти: М’янма позбавила їх громадянства, а Бангладеш не дозволяє інтеграції. Тренд — різке погіршення: продовольчі пайки в таборах скорочують, а кліматичні загрози для дельти зростають.
1–5 років: безпечне повернення рохінджа малоймовірне, зростатиме небезпечна морська міграція до Індонезії й Малайзії. 6–30 років: підйом моря й засолення ґрунтів у дельті можуть зробити Бангладеш одним з найбільших джерел кліматичної міграції — передусім усередині країни й до Індії.
М’янма → Бангладеш; Бангладеш → Індія, Затока, ЄС
Банди контролюють більшу частину столиці Гаїті; закритий кордон США залишає людей без виходу, а депортації повертають сотні тисяч у країни без роботи.
Напрямки: Гаїті, Гондурас, Гватемала → Мексика (застрягають) ← депортації зі США
Озброєні банди контролюють більшу частину Порт-о-Пренса, понад мільйон гаїтян переміщені всередині країни (МОМ). Домініканська Республіка щороку депортує сотні тисяч гаїтян, а США згортають тимчасовий захист і посилили депортації. Гондурас, Гватемала й Сальвадор втрачають перекази й приймають депортованих, для яких удома немає роботи.
Бал тримає безвихідь: шлях до США фактично закритий, а повертатися нікуди. Насильство банд і картелів робить небезпечними і дім, і дорогу.
1–5 років: нова міжнародна сила проти банд, яку Рада Безпеки ООН схвалила у 2025 році, може частково повернути контроль над Гаїті, але без дієвої держави люди й далі тікатимуть. Мексика стане місцем, де мігранти застрягають надовго. 6–15 років: урагани й посухи «сухого коридору» Центральної Америки додаватимуть кліматичних причин виїзду.
Гаїті, Гондурас, Гватемала → Мексика (застрягають) ← депортації зі США
Ізольованість, керована бальна система, низька політична напруга довкола мігрантів.
Мінуси: Дороге житло, землетруси, віддаленість.
Нова Зеландія приймає мігрантів переважно через бальну систему для кваліфікованих працівників і робочі візи від акредитованих роботодавців. Нерегулярної міграції практично немає — до найближчого великого берега тисячі кілометрів океану. Майже третина жителів народилася за кордоном, а питання міграції не розколює суспільство так, як у Європі чи США.
Найближчими роками — без різких змін: країна залишиться привабливою й керованою. На горизонті 6–30 років головний виклик — кліматичні мігранти з острівних держав Тихого океану, для яких Нова Зеландія вже має окремі квоти.
Близько чверті населення — іноземці, але висока зайнятість і інтеграція; суворий, передбачуваний відбір.
Мінуси: Референдуми про обмеження імміграції, дуже дороге життя.
Іноземці становлять близько чверті населення Швейцарії; більшість із них — громадяни ЄС, які приїжджають за угодою про вільне пересування. Громадянам інших країн квоти дозволяють приїхати переважно як висококваліфікованим фахівцям. Зайнятість мігрантів висока, а система притулку сувора, але передбачувана.
1–5 років: суперечки про межу населення й угоду з ЄС триватимуть, але різкої зміни курсу не очікується. 6–30 років: старіння підтримуватиме попит на працівників, а кліматичні ризики в Альпах — танення льодовиків, зсуви — залишаться місцевими.
Багаті й стабільні, з контрольованим притулком і сильною державою; Фінляндія залучає освічених працівників.
Мінуси: Кордон з Росією, суворий клімат, складна мова.
Норвегія й Фінляндія поєднують багаті держави добробуту з контрольованою системою притулку. Фінляндія з кінця 2023 року закрила кордон з Росією, після того як Москва почала спрямовувати туди мігрантів, і водночас активно залучає фахівців і студентів. Норвегія має одні з найвищих зарплат у Європі й прийняла десятки тисяч українців.
1–5 років: кордон з Росією залишиться закритим або жорстко контрольованим. 6–30 років: потепління зробить північ Європи відносно привабливішою, а старіння змусить активніше шукати працівників.
Жорсткий, але прозорий відбір, низька злочинність, міжетнічний мир як державна політика.
Мінуси: Мало прав для низькооплачуваних мігрантів; ризик конфлікту навколо Тайваню.
Сінгапур — місто-держава, де майже третина жителів — іноземці. Фахівців відбирають за бальною системою COMPASS, а низькооплачуваних працівників приймають за тимчасовими дозволами з жорсткими правилами. Мир між китайською, малайською й індійською громадами — частина державної політики, зокрема через квоти в державному житлі.
1–5 років: поріг зарплати для фахівців зростатиме, Сінгапур змагатиметься за таланти у ШІ й фінансах. 6–30 років: головні ризики — підйом рівня моря (місто вже будує захист узбережжя) і геополітичний конфлікт у регіоні.
Відкривається поступово й контрольовано: рекордні 2,6 млн іноземних працівників, але без великої нерегулярної міграції й з низькою напругою.
Мінуси: Складна інтеграція й громадянство, старіння.
Японія десятиліттями майже не приймала мігрантів, але старіння змусило її відкритися: у жовтні 2025 року в країні працювали рекордні 2,6 млн іноземців, найбільше — з В’єтнаму. Програма «особливо кваліфікований працівник» дає змогу залишатися довше й привозити сім’ю, а суперечливе «технічне стажування» з 2027 року замінить нова система підготовки кадрів. Нерегулярної міграції майже немає.
1–5 років: іноземних працівників і далі більшатиме, але уряд посилюватиме контроль. 6–30 років: без мільйонів нових працівників Японії не втримати економіку — питання лише в темпі й правах мігрантів.
Найстабільніша демократія Латинської Америки, без масового виїзду й гострих міграційних конфліктів.
Мінуси: Невеликий ринок праці, зростання злочинності в регіоні.
Уругвай — невелика країна з 3,4 млн жителів, найстабільнішою демократією Латинської Америки й низькою корупцією. Громадяни країн МЕРКОСУР легко отримують право на проживання, а для інших правила одні з найпростіших у регіоні. Масового виїзду немає, а потоки венесуельців і кубинців невеликі.
1–5 років: Уругвай залишиться тихою гаванню регіону, а головна загроза цьому образу — злочинність. 6–30 років: головний кліматичний ризик — посухи, як у 2023 році, коли в Монтевідео закінчувалася питна вода.
Найбільший досвід інтеграції, бальна система й широкий шлях до громадянства.
Мінуси: Скорочення квот і житлова криза підвищили напругу.
Канада десятиліттями була зразком керованої імміграції: бальна система Express Entry, провінційні програми й широкий шлях до громадянства. Але після рекордного зростання населення у 2023–2024 роках, переважно за рахунок тимчасових мігрантів і студентів, уряд скоротив квоти, а житлова криза підняла напругу.
1–5 років: Канада й далі зменшуватиме частку тимчасових мігрантів і прийматиме менше студентів. 6–30 років: старіння й потепління повернуть попит на імміграцію, і Канада залишиться однією з найпривабливіших країн для переїзду у світі, що теплішає.
Контрольовані кордони, імміграція за кваліфікацією, висока якість життя.
Мінуси: Житлова криза, обмеження для студентів, кліматичні ризики.
Австралія поєднує жорсткий контроль кордонів — човни з шукачами притулку розвертають або відправляють на розгляд справ у треті країни — з високою легальною імміграцією за кваліфікацією. Майже третина жителів народилася за кордоном. Після рекордного припливу 2022–2023 років уряд обмежив кількість іноземних студентів.
1–5 років: дебати про масштаби імміграції й житло триватимуть, квоти триматимуть під контролем. 6–30 років: Австралія прийматиме кліматичних мігрантів з тихоокеанських островів — угода з Тувалу 2023 року вже дає їм шлях до проживання, — але сама потерпатиме від дедалі сильніших пожеж і посух.
Для кожної з 19 зон світу — чотири показники від 1 до 5: скільки людей хочуть або змушені виїхати, скільки прибуває, наскільки держава цьому опирається і наскільки міграція розколює суспільство.
| Зона | Тиск виїзду | Приплив людей | Опір держави | Напруга | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1–5 | 6–15 | 16–30 | 1–5 | 6–15 | 16–30 | зараз | 2035 | ||
| Північна Америка | 1 | 1 | 1 | 2 | 3 | 3 | 5 | 4 | 5 |
| Мексика, Центральна Америка й Кариби | 4 | 3 | 3 | 3 | 2 | 2 | 3 | 3 | 3 |
| Південна Америка | 3 | 2 | 2 | 3 | 2 | 2 | 3 | 3 | 3 |
| Західна й Північна Європа | 1 | 1 | 1 | 4 | 4 | 4 | 4 | 5 | 4 |
| Південна Європа | 2 | 2 | 2 | 4 | 4 | 5 | 4 | 4 | 4 |
| Центральна й Східна Європа | 2 | 2 | 2 | 3 | 3 | 3 | 4 | 4 | 3 |
| Україна й Молдова | 4 | 3 | 2 | 1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 2 |
| Росія й Білорусь | 3 | 3 | 3 | 3 | 2 | 2 | 4 | 4 | 4 |
| Перська затока | 1 | 1 | 1 | 4 | 4 | 3 | 3 | 3 | 2 |
| Левант, Іран і Північна Африка | 4 | 4 | 4 | 3 | 2 | 2 | 3 | 3 | 4 |
| Сахель і Африканський Ріг | 5 | 5 | 4 | 3 | 3 | 3 | 2 | 3 | 4 |
| Західна й Центральна Африка | 3 | 4 | 4 | 3 | 3 | 4 | 2 | 2 | 3 |
| Східна й Південна Африка | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 |
| Китай | 2 | 2 | 2 | 1 | 1 | 2 | 4 | 4 | 1 |
| Японія, Корея й Тайвань | 1 | 1 | 1 | 3 | 4 | 4 | 3 | 2 | 2 |
| Індія й Південна Азія | 3 | 3 | 3 | 2 | 2 | 2 | 3 | 3 | 3 |
| Південно-Східна Азія | 2 | 2 | 2 | 2 | 3 | 3 | 3 | 3 | 3 |
| Центральна Азія й Кавказ | 4 | 3 | 3 | 1 | 1 | 2 | 2 | 2 | 2 |
| Австралія й Нова Зеландія | 1 | 1 | 1 | 3 | 3 | 3 | 4 | 4 | 3 |
Найжорсткіший курс за пів століття: депортації, обмеження віз і притулку; у 2025 році чиста міграція до США стала від’ємною (Brookings). Дефіцит працівників змусить частково відкрити легальні канали.
Мексика з транзитної країни стає «пасткою»: мігранти застрягають на шляху до закритого кордону США. Повернення депортованих тисне на ринки праці.
Близько 8 млн венесуельців осіли в Колумбії, Перу, Бразилії й Чилі; після змін у Венесуелі частина може повернутися. Чилі й Перу посилюють правила.
Головний полюс тяжіння для Африки й Близького Сходу. Пакт ЄС про міграцію й притулок діє з 12 червня 2026 року: швидші процедури на кордоні, більше повернень, розподіл відповідальності між країнами. Старіння змушуватиме приймати працівників.
Перший берег для човнів з Лівії, Тунісу, Алжиру й Туреччини: центральне Середземномор’я у 2025 році залишалося найактивнішим маршрутом до ЄС (Frontex). Іспанія легалізує мігрантів для ринку праці, Італія домовляється з країнами виїзду.
Польща й Чехія прийняли найбільше українців на душу населення; кордон з Білоруссю — арена гібридних атак за допомогою мігрантів. Дефіцит працівників приводить людей з Азії.
4,38 млн українців під тимчасовим захистом у ЄС (січень 2026), захист продовжено до березня 2027 року; 3,7 млн внутрішньо переміщених (IDMC). Після війни доведеться заохочувати повернення й залучати трудових мігрантів.
З жовтня 2025 року діє «режим висилання»: близько 770 тис. людей у реєстрі «контрольованих осіб», трудових мігрантів з Таджикистану й Киргизстану стало значно менше. Водночас виїжджають освічені росіяни.
Мільйони тимчасових працівників з Південної Азії, Філіппін і Африки. Війна з Іраном тимчасово налякала працівників; у довгій перспективі попит знизять автоматизація й спека.
Сирійці повертаються після падіння Асада, але відбудова повільна; Лівія й Туніс — транзит і «буфер» ЄС; Єгипет приймає суданців. Нестача води й безробіття молоді підтримуватимуть виїзд.
Судан — найбільша криза переміщення у світі. Нігер у 2023 році скасував закон проти перевезення мігрантів, який стримував рух через Сахару. Бідні сусіди — Чад, Південний Судан — приймають мільйони людей.
Більшість мігрантів рухається всередині континенту — до Кот-д’Івуару, Нігерії, Гани. Через Атлантику на Канарські острови у 2025 році прибуло приблизно на дві третини менше людей (Frontex), але демографічний тиск зростатиме.
Ефіопія, Кенія й Уганда приймають мільйони біженців із Судану, Сомалі й Південного Судану; ПАР — головний магніт півдня Африки з гострими спалахами ксенофобії.
Виїжджають заможні й освічені; іммігрантів майже немає. Старіння може змусити відкрити ринок праці в 2040-х, але поки Китай робить ставку на роботів.
Японія — рекордні 2,6 млн іноземних працівників (жовтень 2025, +11,7% за рік); Корея й Тайвань розширюють програми. Опір слабшає під тиском старіння, але громадянство залишається складним.
Індія — найбільша діаспора світу й найбільший отримувач переказів; Бангладеш і Пакистан — масова трудова міграція в Затоку. Кліматичні катастрофи стануть головним чинником внутрішньої міграції.
Філіппіни й Індонезія — постачальники медсестер і доглядальниць для світу; Малайзія й Таїланд приймають мільйони працівників; рохінджа з М’янми — одна з найзабутіших криз.
Мільйони людей працювали в Росії; тепер вони шукають роботу в Кореї, Туреччині, ЄС і Затоці. Перекази — значна частина ВВП Таджикистану й Киргизстану.
Висока імміграція під жорстким контролем кордонів; обмеження для іноземних студентів через житлову кризу. Острівні держави Тихого океану — майбутні кліматичні мігранти.
Дванадцять найбільших потоків людей у світі: хто їде, як зміниться потік на трьох горизонтах і хто намагається його зупинити.
| Напрямок | 1–5 років | 6–15 років | 16–30 років | Опір |
|---|---|---|---|---|
| Латинська Америка → США | ▼▼▼менше | ▲росте | ▲росте | |
| Африка й Близький Схід → Європа через море | ▼менше | ▲▲росте | ▲▲▲росте | |
| Україна → ЄС і повернення | =стабільно | ▼▼менше | ▼менше | |
| Південна Азія → Перська затока | ▼менше | ▲росте | ▼менше | |
| Примусові повернення до Афганістану | ▲▲росте | =стабільно | ▼менше | |
| Судан → Чад, Єгипет, Південний Судан | =стабільно | ▼менше | ▼менше | |
| Центральна Азія → Росія | ▼▼менше | ▼▼менше | ▼менше | |
| Азія → Японія, Корея й Тайвань | ▲▲росте | ▲▲▲росте | ▲▲росте | |
| Фахівці й студенти → англомовний світ | ▼▼менше | ▲росте | ▲росте | |
| Кліматична міграція | ▲росте | ▲▲росте | ▲▲▲росте | |
| Венесуела й Гаїті → країни Латинської Америки | ▼менше | ▼менше | ▼менше | |
| Міграція всередині Африки | ▲росте | ▲▲▲росте | ▲▲▲росте |
Мексиканці, гватемальці, гондурасці, венесуельці, кубинці й гаїтяни — по роботу, від насильства й бідності. Мільйони людей роками живуть у США без документів і працюють у будівництві, сільському господарстві, догляді й ресторанах.
Найбільший коридор світу. У 2025 році в’їзд різко скоротився, а чиста міграція до США вперше за пів століття стала від’ємною (Brookings).
Депортації й розділені сім’ї, нестача працівників у будівництві й сільському господарстві, падіння переказів до Мексики й Центральної Америки.
1–5 років — ▼▼▼: найжорсткіший курс за пів століття, закритий кордон і депортації. 6–15 і 16–30 років — ▲: старіння й дефіцит працівників змусять відкрити легальні канали, а різниця в доходах нікуди не зникне.
5 з 5: стіна й військові на кордоні, скасування програм тимчасового захисту й гуманітарного дозволу, масові депортації.
Люди з Африки на південь від Сахари, Єгипту, Бангладеш, Сирії й Афганістану — від воєн, бідності й безвиході. Більшість — молоді чоловіки, але дедалі більше жінок і дітей.
У 2025 році нерегулярних перетинів кордонів ЄС стало на 26% менше — близько 178 тис., найменше з 2021 року (Frontex). З 12 червня 2026 року діє Пакт ЄС про міграцію й притулок.
Загибель людей у морі, угоди ЄС з Лівією, Тунісом і Єгиптом, перевантаження Італії, Греції й Іспанії, політичне зростання правих.
1–5 років — ▼: Пакт ЄС, угоди з Лівією, Тунісом і Єгиптом та швидші повернення трохи зменшать потік. 6–15 і 16–30 років — ▲▲ і ▲▲▲: населення Африки на південь від Сахари до 2050 року майже подвоїться (ООН), а спека й посухи підштовхуватимуть людей.
5 з 5: перехоплення в морі руками берегової охорони Лівії й Тунісу, швидкі процедури на кордоні, центри повернення поза ЄС.
Здебільшого жінки з дітьми й літні люди: виїзд чоловіків призовного віку обмежений. Найбільше українців — у Німеччині, Польщі й Чехії.
4,38 млн українців під тимчасовим захистом у ЄС (січень 2026, Євростат); захист продовжено до березня 2027 року.
Хто повернеться після війни; конкуренція країн ЄС за українських працівників; втрата людського капіталу Україною.
1–5 років — «=»: поки триває війна, виїзд і повернення приблизно врівноважуються. 6–15 років — ▼▼: після завершення війни потік до ЄС скоротиться, частина людей повернеться. 16–30 років — ▼: потік залишиться меншим, але трудова міграція до ЄС триватиме.
2 з 5: ЄС дав українцям тимчасовий захист без черг і квот; опір зростає лише в окремих країнах, які скорочують виплати.
Будівельники, водії, працівники сервісу й доглядальниці з Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу, Шрі-Ланки, Філіппін, Кенії й Уганди. Вони працюють за тимчасовими контрактами й пересилають гроші сім’ям.
Мільйони тимчасових працівників з Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу й Філіппін без шляху до громадянства.
Обмеження прав працівників, спека на будівництвах, залежність країн походження від переказів.
1–5 років — ▼: війна з Іраном налякала працівників і зупинила частину проєктів. 6–15 років — ▲: мегапроєкти Саудівської Аравії й підготовка до чемпіонату світу з футболу 2034 року. 16–30 років — ▼: автоматизація й спека зменшать попит на фізичну працю.
3 з 5: працівників приймають охоче, але без шляху до громадянства й з прив’язкою до роботодавця; реформи системи кафала просуваються повільно.
Афганці, які роками чи десятиліттями жили в Ірані й Пакистані, зокрема діти, що народилися там. Їх висилають навіть тоді, коли вони мають документи біженців.
Лише за першу половину 2025 року з Ірану й Пакистану повернулися або були вигнані понад 1,2 млн афганців (УВКБ ООН).
Повернення в країну без роботи й з обмеженими правами жінок, гуманітарна криза, ризик нового виїзду через Іран і Туреччину.
1–5 років — ▲▲: масові висилання з Ірану й Пакистану тривають. 6–15 років — «=»: більшість тих, кого збиралися вислати, уже повернуться. 16–30 років — ▼: потік згасне, але може змінитися новою хвилею виїзду з Афганістану.
5 з 5: тут опір — це тиск Ірану й Пакистану, які силою виганяють афганців, хоча Афганістан не має ресурсів, щоб їх прийняти.
Жінки, діти й літні люди з Дарфуру, Хартуму й Кордофану тікають від бойових дій, етнічних убивств і голоду.
Понад 4,5 млн біженців за кордоном і близько 9 млн внутрішньо переміщених; близько 4,5 млн людей уже повернулися в регіони, де вщухли бої (ООН).
Голод, холера, скорочення гуманітарного фінансування, перевантажені бідні сусіди.
1–5 років — «=»: потік триватиме, поки йде війна, хоча частина людей уже повертається туди, де вщухли бої. 6–15 і 16–30 років — ▼: якщо війна завершиться, потік скоротиться, але посухи не дадуть йому зникнути.
2 з 5: сусідні країни приймають біженців, бо не можуть закрити кордони; Єгипет посилює правила в’їзду й реєстрації.
Таджики, узбеки й киргизи працюють у Росії на будівництвах, у комунальних службах, торгівлі й доставці; багато хто — сезонно.
Трудових мігрантів стає менше: з Таджикистану — понад 1 млн проти 1,7 млн у 2024 році, з Киргизстану — близько 350 тис. проти 650 тис. у 2023-му. З жовтня 2025 року Росія оголосила «режим висилання» (The Times of Central Asia).
Падіння переказів до Таджикистану й Киргизстану, переорієнтація на Корею, Туреччину, ЄС і Затоку, дефіцит кадрів у Росії.
1–5 і 6–15 років — ▼▼: «режим висилання», рейди, тиск піти на війну за контрактом і слабкий рубль відштовхують людей. 16–30 років — ▼: Росія залишиться важливим ринком праці, але вже не головним.
4 з 5: реєстр «контрольованих осіб», заборони на окремі професії, мовні іспити й масові перевірки.
В’єтнамці, індонезійці, філіппінці, непальці, м’янманці й шрі-ланкійці працюють на заводах, у догляді, будівництві й сільському господарстві Японії, Кореї й Тайваню.
Японія — рекордні 2,6 млн іноземних працівників у жовтні 2025 року (+11,7% за рік), найбільше з В’єтнаму (Nippon.com).
Мовний бар’єр, обмежені права на сім’ю й громадянство, обережне ставлення місцевих громад.
1–5 років — ▲▲, 6–15 років — ▲▲▲: старіння й нестача працівників змушують відкриватися дедалі ширше. 16–30 років — ▲▲: роботи й автоматизація заберуть частину попиту, але догляд за літніми потребуватиме людей.
2 з 5: держави самі запрошують працівників, але обмежують права на сім’ю й громадянство.
Студенти, програмісти, лікарі, дослідники й інженери з Індії, Китаю, Нігерії, Пакистану та інших країн, а також з ЄС.
США, Британія, Канада й Австралія посилюють правила: чиста міграція до Британії впала майже вдвічі — до 171 тис. (2025); Канада скорочує тимчасових мігрантів.
Університети втрачають іноземних студентів і гроші, компанії — таланти; виграють Європа, Затока й Азія.
1–5 років — ▼▼: США запровадили збір 100 тис. доларів за нові візи H-1B і тиснуть на університети, Британія підвищує пороги, Канада й Австралія скорочують кількість студентів. 6–15 і 16–30 років — ▲: коли дефіцит фахівців стане відчутним, англомовні країни знову змагатимуться за таланти.
4 з 5: вищі збори й пороги зарплати, обмеження на привезення родин, політичний тиск на університети.
Фермери, рибалки, жителі низинних узбереж, міських нетрів і посушливих районів — у Південній Азії, Африці, Латинській Америці й на тихоокеанських островах. Більшість переїжджає в межах своєї країни.
У 2025 році стихійні лиха спричинили 29,9 млн переміщень (IDMC); Світовий банк оцінює до 216 млн внутрішніх кліматичних мігрантів до 2050 року в песимістичному сценарії.
Переповнені міста, конфлікти за землю й воду, частина людей зрештою перетинає кордони.
▲ зараз, ▲▲ через 6–15 і ▲▲▲ через 16–30 років: що сильніше потеплення, то частіше повені, посухи й спека виштовхують людей.
1 з 5: міжнародного статусу «кліматичного біженця» немає. Ніхто не перешкоджає переїздам усередині країни, але й не захищає людей, коли вони перетинають кордон.
Венесуельці всіх професій — від лікарів до некваліфікованих працівників, а також гаїтяни, які осідають у Бразилії й Чилі.
Близько 8 млн венесуельців виїхали з країни, переважно до Колумбії, Перу, Бразилії й Чилі.
Тиск на соціальні служби, зростання ксенофобії, можливе повернення після змін у Венесуелі.
▼ на всіх горизонтах: великий виїзд уже відбувся, а зміни у Венесуелі після захоплення Мадуро на початку 2026 року можуть запустити поступове повернення.
3 з 5: Колумбія легалізувала мільйони венесуельців, але Чилі, Перу й Еквадор вимагають віз і висилають порушників.
Молодь із Сахелю, Західної, Східної й Центральної Африки шукає роботу в більших економіках континенту й у містах.
Більшість африканських мігрантів переїжджає в межах континенту — до Кот-д’Івуару, Нігерії, ПАР, Кенії; урбанізація додає сотні мільйонів міських жителів.
Ксенофобія (ПАР), конфлікти за землю, нестача робочих місць у містах.
▲ зараз, ▲▲▲ через 6–15 і 16–30 років: населення Африки зростає найшвидше у світі, а міста щороку додають мільйони жителів.
3 з 5: зони вільного пересування — ECOWAS, Східноафриканська спільнота — співіснують із ксенофобією й депортаціями в ПАР та інших країнах.
Цифри поточної ситуації — з даних ООН, МОМ, УВКБ ООН, IDMC і Frontex. Бали, імовірності й сценарії — аналітичні оцінки «Гострих ланцюжків» станом на жовтень 2026. Це не інвестиційна, фінансова чи імміграційна порада. Міграційні оцінки чутливі до війн і політики: перемир’я в Україні, ситуація навколо Ірану, вибори в США й ЄС можуть змінити їх за один рік.